Це стаття про те, як воно – марно смикати за ручку зачиненого туалету, або що таке накази та як їх виконувати.
31-го січня під комітетами Верховної Ради в Києві, а також у інших містах України студенти та викладачі низки вишів протестували проти законопроекту «Про вищу освіту». Могилянку в законопроекті редакції Луцького-Єфремова найбільше обурила перспектива перетворитися з національного університету на коледж. І справа тут не стільки в не раз викриваному могилянському снобізмі, тобто, в цьому випадку, – гонитві за статусом. Справа в тому, що зміна останнього унеможливлює будь-які рухи Академії в освітньому просторі: необачно-мрійливо – консервує все, як є, а тверезо – через суттєве зменшення фінансування призводить до скорочення штату викладачів і зменшення платні тим, хто лишиться. Годі мріяти, що така формальна зміна не вплине на зміст нашого навчання.
Що ж відбувається в той час, коли ми скандуємо «Менше економії – більше автономії»? коли говоримо про потребу нових курсів і програм? коли розуміємо, що нашим викладачам — справжнім — потрібне помірне навантаження, а не таке, що зараз, а також гідні зарплати, які в Могилянці (що не секрет) приблизно втричі менші за відповідні в КНУ ім. Т.Шевченка? у той час, коли наполягаємо, що нормальне навчання вимагає невеликих семінарських груп? Що відбувається паралельно? У цей же час виходить славнозвісний наказ №34, що встановлює жорстку економію: після 19:00 світло не вмикати, туалети зачиняти, студентів у Академію не пускати.
Як тут не згадати трохи призабуті слова С.Жадана: «Одним словом президент нагинає міністра, міністр нагинає ректора, ректор вводить талони на макарони, так і зароджується диктатура». І мова зовсім не про те, що могилянський наказ – це наслідок репресивних дій міністерства у відповідь на університетські бунти: навпаки, його оприлюднили на тижні, що передував акції протесту (27-го січня). Без сумнівів, категорична позиція Сергія Мироновича Квіта не скорочувати штат працівників НаУКМА викликає розуміння, повагу та підтримку. Справа навіть не в тому, що, найімовірніше, Академія споживає більше електроенергії впродовж світлового дня, а не ввечері, тож такий режим економії на освітніх і мистецьких заходах відверто сумнівний. Окрім того, винятків для низки організацій адміністрація робить чи не більше, ніж є змушених дотримуватися наказу. Питання взагалі варто формулювати не довкола того, як на позір безболісно обмежити себе ж у елементарному, а стосовно того, як провадити боротьбу назовні, боротьбу за університетську автономію. І про це мають думати не лише студенти, аспіранти та викладачі, а й адміністрація, і то-таки вона – насамперед.
Кажуть, що про будь-яку інституцію можна скласти враження за станом її туалетів. Так-от, у Могилянці туалети зачинені.
Немає коментарів:
Дописати коментар