Розповідати про себе. Важко? Для мене — так. Ти знаєш, що від тебе очікують чогось неймовірного або до прикрості банального. А тобі так хочеться змовчати. Просто сказати своє ім’я : «Я є частинкою від...». А далі мовчати.
Чи часто ми задумуємося, коли нас питають: «Ти хто?» Гадаю, ні. Нащо, коли є готові відповіді: філолог, економіст, людина, «не знаю», Вася.
Деталі навколо. Вони ніколи не будуть статикою, не будуть запевняти тебе в чомусь. Деталі – це миті. Найчастіше їх не помічають. Тому не називають. А те, що не має імені, хіба може існувати? Звісно, може. Але якось так... побічно чи частково, чи випадково. Так звикли думати.
А слово? Слово називає. Слово – це енергетична кулька, це те, чим ти є. Частинка від. Миті починають дихати, коли їх називають на імена. Але їх надто рідко запитують: «Хто вони»?...А ти як гадаєш, вони хто?
Ух, і багато ж сьогодні філософії в мені. Ти, мабуть, добряче поіронізував би з моїх теорій. Просто хочеться, нарешті, познайомитися. А я не вмію.
Ось так. Сьогодні я частинка від. Мені достатньо років, щоби відрізнити трамвай від тролейбуса і каву від какао. Це був виняток. Зазвичай, при знайомстві я лише називаюсь. І мовчу.
А тобі ніколи не здавалось, що інколи мовчання забагато?.. відчуття мають силу всередині, а слово – ззовні. Потрібно вміти те й інше. Важко розібратися з тим, що я насправді розумію під будь-чим. Ні, щось-таки я розумію. Але ж ти це уявляєш по-іншому. І ти ніколи не зможеш бути кимось іншим. Будеш собою і частинкою від. Чого?
У мене є відповідь на це. Запитай мене, якщо знаєш, хто я.
Ледь розліпивши зранку очі, дивишся на годинник, бачиш, що нормальна людина в цей час уже була б на півдорозі до університету і думаєш, що ти якийсь непідкорений сплюх. Бо ж жоден із трьох (!) будильників не примусив тебе навіть сісти на ліжку. А хоча б один із них мав забезпечити твоє доповзання до ванної, до зубної щітки і проточної води. Коли змиєш з себе сон, легше стає не запізнитися.
Але увечері ти зустрічаєш свого одногрупника, що теж грає з тобою на барабанах, запитуєш, як там пари, і чуєш, що він сьогодні проспав. І стає радісно не тому, що тепер удвох шукатимете конспект, а тому, що відчуваєш себе частиною великої спільноти непідкорених сплюхів. Бо не лише тут, у Києві, але і в Варшаві, і в Римі, і ще бозна-де люди однаково просипають важливі (?) події. Ти не один! І це дозволяє твоїй совісті спати разом з тобою у той час, коли семінар уже триває.
03.02.11 Сонько
Немає коментарів:
Дописати коментар